На території селища відомі такі пам’ятки археології:
На східній околиці селища, на південно-східному схилі лівого берега Серни, по обидві сторони шосейної дороги Луцьк-Володимир — поселення стрижівської культури розмірами 70×250 м. Пам’ятку виявив відомий волинський краєзнавець Г. О. Гуртовий. У 1965 р. на ній провів розкопки М. А. Пелещишин, яким досліджено 180 м² площі. В процесі робіт відкрито овальну у плані землянку і дві господарські ями. Речові матеріали поселення складаються з уламків ліпної кераміки, крем’яних і кістяних знарядь праці та відходів кременеобробного виробництва.
На східній околиці селища, поблизу піщаного кар’єру — поселення лежницької групи ранньозалізного часу, частково досліджене у 1962 р. М. А. Пелещишиним. Під час розкопок відкрито дві господарські ями з уламками ліпного посуду і кусками залізного шлаку.
В східній частині селища, на лівому березі Серни — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської, давньоруського періоду XI—XII ст.
В східній частині селища, біля ПТУ — сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки.
На східній околиці селища, праворуч дороги Луцьк-Володимир — ґрунтовий могильник стжижівської культури зі скорченими і витягнутими тілопокладеннями, відкритий у 1937 р. Я. Фітцке, який дослідив 19 поховань. Орієнтація кістяків різна. Вони лежали в овальних ямах на глибині від 0,4 до 1,3 м стосовно денної поверхні. Покійників супроводжували глиняні посудини, крем’яні знаряддя праці і предмети озброєння, кістяні проколки, підвіска і частина музичного інструмента, а також мідні скроневі кільця.
В центрі селища, біля церкви — давньруське городище, де знайдені уламки гончарного посуду, пряслиця з пірофіліту, залізні вістря стріл.
На північно-західній околиці селища — давньоруське поселення, яке відкрив Г. О. Гуртовий. В минулому столітті тут було знайдено двосічний меч.
На лівому березі Серни в 1966 р. знайдено скарб з 915 литовських монет XV—XVI ст.
В східній околиці Торчина, в урочищі Застрижжя, поруч з городищем, на останці лівого берега Серни висотою до 10 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської і стжижівської площею до 1 га. Відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
На північно-східній околиці селища, в місці впадіння в Серни її лівостороннього допливу — двошарове поселення городоцько-здовбицької і стжижівської культур. Культурний шар пам’ятки у значній мірі пошкоджений земляними роботами. Поселення відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
За 1 км на південний захід від селища, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Серни висотою до 8 м над рівнем заплави — поселення стжижівської культури площею до 1 га, відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
На південній околиці селища, в урочищі Замчисько, поблизу цегельного заводу — багатошарове поселення волино-люблінської, стжижівської культур і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст., відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
На західній околиці селища, за 0, 5 км на захід від шосейної дороги, яка веде до села Смолигів — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега лівостороннього допливу Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави.
За 1 км на захід від селища, на південному схилі мису першої надзаплавної тераси лівого безіменного потічка висотою 6-8 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду площею до 1 га.
За 2 км на захід від селища, на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного струмка висотою 5-6 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду XII—XIII ст. площею до 1 га.
За 3 км на захід від селища, за 100 м на південь від шосейної дороги Луцьк-Володимир, на рівній ділянці мису першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного потічка висотою 5-6 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, лежницької групи ранньозалізнсго часу і давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею до 2 га.
На північно-східній околиці селища, за 100 м на північ від шосейної дороги та за 200 м від автозаправної станції, на схилі мису першої надзаплавної тераси лівого берега Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави — двошарове поселення тщинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст. площею до 1 га.
Торчин у складі Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
1093 рік — Перша згадка Торчина, як значного містечка на острові Застріжжя з дерев’яними укріпленнями навколо.
1193 рік — У Торчині побудована перша православна церква св. Іоанна Богослова. Першим її священиком був о. Варфоломій.
1190 рік — Торчин згадується як містечко Волинського князівства.
1230 рік — У Іпатіївському літописі Торчин згадується як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства
1340 рік — Торчин став волосним центром Луцького повіту.
